Незадовго до 24 лютого, коли російське вторгнення стало очевидним для західних високопосадовців та розвідки, США почали публічно попереджати світ та Україну про підготовку Росії до війни. Путін хоча і знав, що Сполучені Штати розкрили його військовий план, світ буде підготовленим, а напад не стане несподіваним, вирішив усе заперечувати, називаючи скупчення російських військ та техніки звичайними тренуваннями. Натомість напередодні нападу навіть заявляв, що тренування нібито завершені, а війська відведені. Секретність підготовки, як виявилося, була помилковою, зокрема через те, що власне військо Кремля повірило у цю брехню. Саме тому на початку вторгнення соціальні мережі були переповнені відеороликами із допитами полонених росіян, які стверджували, що не знають, де знаходяться, і думали, що їдуть на навчання.
Переваги Кремля на початку були суттєвими. До вторгнення російська армія була набагато більшою, краще оснащеною, ніж українська, а також мала більше бойового досвіду, навіть попри те, що обидві армії брали участь у боях на сході України до цього. Це змусило помилково вважати західних аналітиків та військових експертів, що при раціональному та грамотному підході нападників, українці не зможуть достатньо довго протистояти.
Відповідь того, чому Росія досі не перемогла і чому її змогли зупинити та навіть переломити хід подій, має багато складових, як от, наприклад, надмірна внутрішня секретність, план нападу, побудований на припущеннях, який хотілося бачити російському політичному керівництву, а не той, який мав реальний шанс на успіх та, щонайменше, відхід від російських військових принципів на противагу політичним амбіціям розробників того самого плану. Наслідками помилок, а також небажання вірити, що все пішло не по плану, стали майже повний параліч російських сил у перші тижні, «жести доброї волі» у низці ключових битв, а також вони дали час західним партнерам на те, щоб оговтатись від шоку і перейти від «стурбованості» до реальної військової та політичної підтримки України, на що російський план аж ніяк не був розрахований.
Однак не варто вважати, що військо РФ не здатне до рефлексії. Їхні збройні сили не є до кінця некомпетентними або нездатними до навчання. До прикладу, вони все ще можуть виконувати деякі види надскладних операцій, як от масовані запуски ракет для виведення з ладу української критичної інфраструктури, яких Кремль намагався уникати у перші місяці з розрахнунку взяти під контроль усю територію України неушкодженою. Деякі з помилок навіть були виправлені, щоправда, надто пізно, як у випадку з «частковою мобілізацією», проведеною лиш через трохи більше ніж півроку після початку вторгнення. Росія все ще зберігає великий людський потенціал, а також тисячі, звісно, не найновітньої, але техніки, боєприпасів радянських часів. Хоча й число артилерійських снарядів, які окупанти випускали у бік сил оборони у 2022 році, знизилася з 20000 на добу до 5000 у 2023. Наприкінці 2022 року вони перейшли до оборони, що має суттєво ускладнити просування українських військ.
Але ж за строк у понад один рік Москва так і не змогла зламати український дух і перетворити Україну на маріонеткову державу. Проте все ще має шанси вирвати зменшений варіант своєї перемоги з пащі тотальної поразки.
Наче добре, але як завжди
Після розпаду Радянського Союзу, який як і нинішня Росія хворів на епідеміологічну корупцію у лавах збройних сил, наявність величезної армії на теренах федерації стало важко обґрунтувати, до того ж зіткнення із силами НАТО, здавалося, стало примарною ідеєю минулого. Потрібні були реформи для створення професійної контрактної та, що немало важливо, модернізованої армії, незалежної від призовників, необхідної хіба що для оперативного реагування всередині країни.
У рамках цих реформ були замінені великі радянські дивізії на мобільні батальонно тактичні групи (БТГ). Була проведена реструктуризація збройних сил шляхом розформування підрозділів, змінені освітні програми підготовки офіцерів, а також розширено ряд професійних солдатів строкової служби, для яких були придбані новітні озброєння.
Хоча Росія у новій конфігурації провела дві успішні операції: у Сирії для підтримки режиму Башара Асада та на сході України й у Криму для захоплення територій, повномасштабне вторгнення 2022 року показало, що всі реформи були марними. Спроби модернізації озброєння аж ніяк не вплинули на рівень майстерності військових на полі бою, навпаки російське командування деградувало до традиційного закидання позицій супротивника гарматним м’ясом, як це відбувається у Бахмуті. Рівень відмов ракет є високим і далеко не кожен російський танк може похвалитися сучасним динамічним захистом, який мав би захищати їх від наданої Заходом української протитанкової зброї.
Модернізація Росії не допомогла у нападі на Україну, зокрема й через корупцію, яка донині суттєво впливає на хід бойових дій. Непрозора звітність на всіх рівнях командного ланцюга дозволила російському керівництву думати, що їхні війська кількісно та якісно кращі за українські, ніж вони були насправді на початку вторгнення. До того ж попри успіх у Сирії, Росія не додумалася перейняти досвід та створила єдиний командний штаб лише через кілька місяців після початку бойових дій в Україні, зокрема через очікування, що війна буде блискавичною. А використання БТГ, гідних лише на оперативне реагування, для ведення неочікувано затяжних боїв, стало врешті-решт фатальним, не кажучи вже на розтягування ліній постачання на тисячі кілометрів лінії фронту. Відправка занадто малого угрупування на штурм другої за величиною країни Європи здавалася безглуздою, але саме так і вчинила Росія.
Завищені «хотілки»
Російська воєнна доктрина полягає у тому, що війська спершу покладаються на свої повітряно-космічні сили (ПКС), які в перші тижні мають знешкодити військову та критично важливу інфраструктуру супротивника для придушення опору. Це може тривати від чотирьох до шести тижнів і має у перспективі стати вирішальним періодом у війні. Після цього у хід вступають сухопутні війська, які мають закріпити результат. Однак війська були введені у перший же день і, через проблеми у розвідці та розстріляний десант, були зажаті на певних маршрутах та розстріляні українцями протитанковою зброєю та артилерією майже в упор.
У спробах захопити одночасно багато територій у різних частинах немалої країни, росіяни розтягнули лінію фронту, збільшили логістичні шляхи, а могли б атакувати у набагато меншому проміжку, зберігаючи великі резерви для підтримки наступу. Імовірно, цього не сталося через, як писали іноземні ЗМІ, те, що Володимир Путін планував наступ лише у колі наближених, підтримуючи секретність. Операція мала б шокувати та паралізувати українців свою шаленою ходою на Київ для нейтралізації Володимира Зеленського шляхом вбивства або викрадення. Далі у справу мали б вступити підготовлені мережі колабораціоністів на чолі, можливо, з президентом-втікачем Віктором Януковичем або кумом Путіна Віктором Медведчуком. Однак сподіватись на те, що народ України повірить у легітимність нової влади, було б дуже самонадіяно з боку Росії.
Довоєнна секретність збила з пантелику командирів та не дозволила скорегувати хибні плани Кремля, проте й після офіційного початку вторгнення російський лідер вирішив класифікувати її як «спеціальну військову операцію», що, ймовірно, мало б заспокоїти населення Росії, однак у подальшому це не дозволило країні запровадити адміністративні правила, які б відкрили доступ до правових, економічних та матеріальних ресурсів для підтримки наступу, що почав потроху захлинатися. Зокрема, через це російські військові мали право відмовлятися воювати, без наражань на небезпеку бути звинуваченими у дезертирстві.
А чи встиг ведмідь чогось навчитися?
Звісно, що за 2022 рік в України та її союзників було достатньо приводів для святкувань, зважаючи на рівень інтенсивності та драматичності війни. Ситуації після деокупації таких міст як Буча, Ізюм, Херсон вкотре нагадали світу, що саме в Україні відбувається війна за мир демократичних цінностей, який США із союзниками вибудовували попередні 80 років. Зокрема, ті акти геноциду українського населення підштовхнули прихильників України до ще більш ярої допомоги як політично, так і у військовому плані. Ідеї придушення громадянського спротиву Путіним вилізли йому боком, однак варто відзначити, що до цього російський лідер був готовий. Інакше як пояснити наявність пересувних крематоріїв?
Наприклад, ПКС, якими окупанти намагалися придушити українську ППО, при цьому втративши безліч своїх літаків. З часом, коли стало зрозуміло, що є інші способи, як можна досягти мети, росіяни стали використовувати іранські дрони камікадзе у поєднанні з ракетними обстрілами цивільних міст. Чи форсування ріки під вогнем, яке є одним з найскладніших маневрів під час інтенсивних боїв. Ще у травні 2022 року українські військові знищили російську ДРГ при спробі перетнути річку Донець, а вже у листопаді відступ з Херсону і, відповідно, перехід через Дніпро, супроводжувався набагато краще і росіяни зазнали набагато менших втрат, ніж можна було очікувати.
Мобілізація, розпочата після ганебного відступу з Харківської області, хоча й була хаотичною і не кожен мобілізований отримав належну підготовку, однак дозволила закрити нестачу особового складу, а російський оборонно-промисловий комплекс, хоча й потерпає від західних санкцій, все ж продовжує цілодобово працювати, щоправда, не завжди успішно, подекуди, не встигаючи покривати витрати на полі бою. Росіяни так і не змогли перекрити жоден зі шляхів постачання західної зброї, проте, принаймні, вони навчилися виводити з ладу українську енергетику. Однак це можливо лише завдяки ракетам, які Україна поки не здатна збивати.
Є підстави вважати, що будь-які зі змін, які Росії варто провести для корекції курсу, вже не врятують війну. Багато проблем продовжують тягнути окупантів на дно: самообман та самонадіяність, які проявилися ще до фактичного наступу, коли було прийнято рішення про секретність; внутрішня нестабільність та зачатки громадянської війни, як це було на початку березня 2023 року, коли «Русский Добровольческий Корпус» перетнув кордон Брянської області.
Кремль подвоїв свої зусилля з придушення відвертого обговорення конфлікту, коли запровадив кримінальну відповідальність за «фейки» та зневажання учасників «військової операції». Така цензура, вочевидь, негативно сприяє корекції курсу і ще більше занурює Росію у внутрішню та зовнішню кризу. Як показала ця війна, культура армії, здатність до рефлексії, рівень корумпованості та воля до боротьби інколи можуть вносити корективи у навіть найамбітніші плани.
KibOrg News — проєкт журналістів та IT-спеціалістів, які об’єднались під іменем легендарних кіборгів для боротьби з агресором в інформаційному просторі.
Ми розслідуємо злочини росіян в Україні, викриваємо діяльність колаборантів і розвінчуємо російські фейки.
Слідкуйте за нашими сторінками: Telegram | Facebook | Twitter
Хочу щось сказати