Другий рік війни в Україні буде страшним

Томас Л. Фрідман, оглядач редакції газети The New York Times із закордонних справ, працював керівником бюро газети у Бейруті в 1982 році, керівником бюро в Єрусалимі в 1984 році, а потім у Вашингтоні як дипломатичний кореспондент у 1989. Згодом став кореспондентом Білого дому та економічним кореспондентом. Має три Пулітцерівські премії.


Світ наближається до першої річниці повномасштабного вторгнення Росії на територію України. Після жорсткої відсічі, підтриманої західною коаліцією на чолі із США, нагальної відповіді потребує питання: як так сталося, що після 23 лютого 2022 року майже ніхто з американців не сперечався з тим, що вступ у непряму війну з Росією, щоб запобігти падінню України, країни, яку більшість американців не могли знайти на карті навіть з десятої спроби, все ж відповідає національним інтересам США? Після року виснажливої війни опитування показують, що більшість американців усе ж підтримують передачу зброї Україні, навіть якщо це загрожуватиме прямим конфліктом з Росією. 

Автор статті зазначає, що це є кардинальним зсувом громадської думки у США. Частково, бо в Україні не воює американська армія, тож складається враження, що усе, чим ризикують громадяни, — зброя та гроші, тоді як весь тягар війни несуть українці. Але є й інше пояснення. 

На рівні підсвідомості американські громадяни визнають, що світ схильний до Америки. Це не означає, що всі рішення, які ухвалювалися американською владою, були безсумнівно мудрими, або що США могли б досягти успіхів без своїх союзників, але у міру використання своєї влади, штати та союзники після 1945 року змогли побудувати ліберальний світ, який, зокрема, відповідає національним інтересам самих американців. 

У такому світовому порядку великі автократичні держави як нацистська Німеччина, імперська Японія або сучасні Росія та Китай не можуть легко поглинати своїх сусідів. Автор підмічає, що такий порядок дозволив більшій кількості демократій процвітати, а кількість людей, які змогли вибратися з бідності — зросла, ніж будь-коли раніше. Такий порядок і не був ідеальним, але в такому хаотичному світі він забезпечив 80 років миру між великими державами. 

Відстоювання ідей та принципів такого порядку змусили Сполучені Штати та союзників по НАТО допомогти Україні у війні з Росією, першому такому великому протистоянню після Другої світової війни.

Хоча й протягом першого року Америці та союзникам було відносно легко, але наближаються складніші часи. Фрідман не вважає, що другий рік буде таким самим. 

Рятувальники працюють на місці житлового будинку, пошкодженого російським ракетним ударом, на тлі нападу Росії на Україну, в центрі Харкова, Україна, 5 лютого 2023 року. REUTERS

Як стало зрозуміло, Путін вирішив подвоїти свої зусилля, мобілізувавши 500 тисяч нових солдатів для нового ривку, присвяченому річниці вторгнення. Хай там що, але на війні кількість перемагає якість. 

Путін ніби звертається до Байдена: я не можу дозволити собі програти цю війну, заплачу будь-яку ціну і понесу будь-який тягар, щоб забезпечити собі шматок України, який може виправдати мої втрати. А як щодо тебе, Джо? Як щодо твоїх європейських товаришів? Чи готові вони заплатити будь-яку ціну і нести будь-який тягар, щоб захистити свій «ліберальний порядок»?

Оскільки вже майже ціле покоління не бачило великих воєн, багато хто забув, завдяки чому ці 80 років минули без них.

У своїй книзі 1999 року «Лексус і оливкове дерево» автор стверджував, що вибух глобальної комерції добре проявив себе у ці 80 років, однак Фрідман також писав, що «прихована рука ринку ніколи не буде працювати без прихованого кулака — МакДональдз не може процвітати без Макдоннела Дугласа, конструктора F-15». Хтось має бути наглядачем — і ними стали Сполучені Штати. Однак автор застерігає, що нинішня роль Америки буде перевірена більше ніж будь-коли з часів Карибської кризи 62-го року. Однак чи готовий світ до цього? 

Автор посилається на книгу «Привид на бенкеті: Америка і крах світового порядку, 1900-1941» історика Роберта Кагана, який стверджував, що якими б ізоляціоністськими розмірковуваннями не переймалися американці, однак протягом останнього століття більшість з них підтримувала використання сили США для нагляду за ліберальним світом.  

Фрідман запитав Кагана, чому він вважає, що війна в Україні є закономірністю зовнішньої політики США, про яку він писав. Відповіді й заспокоять, й одночасно сколихнуть читачів, але підняти таку дискусію, на думку автора, важливо, оскільки ми вступаємо у другий рік повномасштабної війни. 

«У своїй книзі, — сказав Каган, — я цитую промову Франкліна Рузвельта 1939 року “Про становище країни”. У той час, коли американській безпеці ніщо не загрожувало — Гітлер ще не вдерся до Польщі, а падіння Франції було майже неможливо уявити — Рузвельт наполягав на тому, що “у справах людей настають часи, коли вони повинні готуватися захищати не лише свої домівки, але й догмати віри та людяності, на яких засновані їхні церкви, їхні уряди й сама цивілізація”. В обох світових війнах і впродовж усієї холодної війни американці діяли не для безпосередньої самооборони, а для захисту ліберального світу від викликів з боку мілітаристських авторитарних урядів, так само як вони роблять це сьогодні в Україні».

Але усе ж чому підтримка України відповідає не лише американським стратегічним інтересам, але й цінностям? 

«Американці постійно намагаються примирити суперечливі інтерпретації своїх інтересів — одна з них зосереджена на безпеці батьківщини, а інша — на захисті ліберального світу за межами Америки. Перше відповідає прагненню американців залишитися в спокої й уникнути витрат, відповідальності та морального тягаря, пов’язаних із користуванням владою за кордоном. Друга відображає їхні побоювання як ліберального народу стати тим, що Рузвельт назвав “самотнім островом” у морі мілітаристських диктатур. Коливання між цими двома перспективами призвело до постійних дискусій у зовнішній політиці США протягом останнього століття».

Теоретики міжнародних відносин, додав Каган, «навчили нас розглядати “інтереси” і “цінності” як різні поняття, з ідеєю, що для всіх націй “інтереси” — тобто матеріальні інтереси, такі як безпека й економічний добробут — обов’язково мають пріоритет над цінностями. Але насправді нації поводяться не так. Росія після холодної війни мала більшу безпеку на своєму західному кордоні, ніж практично будь-коли у своїй історії, навіть з розширенням НАТО. Проте Путін був готовий зробити Росію менш безпечною, щоб задовольнити традиційні російські великодержавні амбіції, які мають більше спільного з бажанням бути в пошані та ідентичністю, ніж з безпекою». 

Все більше республіканців не купуються на цей аргумент, тоді як президент-демократ і його Сенат купуються. Як так сталося? 

«Американські зовнішньополітичні дебати ніколи не стосуються лише зовнішньої політики, — відповів Каган. “Ізоляціоністи” в 1930-х роках в переважній більшості були республіканцями. Їх найбільшим страхом було те, що Рузвельт веде країну до комунізму. Тому в міжнародних справах вони, як правило, більше симпатизували фашистським державам, ніж ліберальним демократам. Вони добре ставилися до Муссоліні, виступали проти допомоги іспанським республіканцям проти фашизму і вважали Гітлера корисним оплотом проти Радянського Союзу. Тож не дивно, що сьогодні так багато консервативних республіканців симпатизують Путіну, якого вони вважають лідером глобального антиліберального хрестового походу».

Водночас чути багато «лівих» голосів: А чи дійсно ми хочемо ризикувати Третьою світовою війною, лиш для того, щоб вигнати Росію зі сходу України. Хіба ми ще не завдали Путіну достатньо сильного удару, щоб більше подібної війни не повторилося? Може час піти на брудну угоду?  

Автор статті підозрює, що це буде найголовнішим питанням зовнішньополітичних дебатів у 2023 році. Фрідман запросив співрозмовника почати їх: 

«Будь-які переговори, в результаті яких російські війська залишаться на українській землі, будуть лише тимчасовим перемир’ям перед наступною спробою Путіна», — сказав він. «Путін перебуває в процесі повної мілітаризації російського суспільства, як це зробив Сталін під час Другої світової війни. Він грає в довгу і розраховує на те, що Сполучені Штати й Захід втомляться від перспективи тривалого конфлікту».

Джерело: The New York Times


KibOrg News — проєкт журналістів та IT-спеціалістів, які об’єднались під іменем легендарних кіборгів для боротьби з агресором в інформаційному просторі.

Ми розслідуємо злочини росіян і колаборантів в Україні, викриваємо діяльність сепаратистів і розвінчуємо російські фейки.

Слідкуйте за нашими сторінками: Telegram | Facebook | Twitter

Хочу щось сказати