Злам Мірзаханяна: Частина 1. Переписка сурковського міньйону допомагає розібратися в русинському сепаратизмі

У перипетіях карантину українські журналісти незаслужено обійшли увагою дамп (архів) зламаної електронної пошти російського пропагандиста Саргіса Мірзаханяна, опублікований місяць тому «Миротворцем».

Подекуди таке ставлення можна зрозуміти. Копатися в листах і шукати підтвердження онлайн – клопітке і трудомістке заняття. До того ж ми всі вже і так прекрасно розуміємо, чим і як займалися російські пропагандисти в Україні.

І тим не менше, старі дампи допомагають пролити світло і на події останніх тижнів. В даному випадку зламане листування Мірзаханяна надає факти про те, як і в чиїх інтересах формувалися проугорські сепаратистські рухи в українському Закарпатті.

“Велика Угорщина» і критика СБУ”

30 листопада 2020 року Служба безпеки України провела обшуки в приміщеннях, пов’язаних з благодійним фондом, що працює в Закарпатській області. Під час обшуків співробітники СБУ виявили матеріали, пов’язані з просуванням ідеї автономізації закарпатського регіону за етнічною ознакою. Тобто, створення чогось на зразок ЗНР (Закарпатської Народної Республіки), приклади яких ми вже маємо на східному кордоні України.

Регіональні депутати проросійської партії «ОТЗЖ» негайно засудили дії українських силовиків і назвали це політичним тиском, який, мовляли, партія «Слуг народу» спрямовує на місцеві еліти, змушуючи їх таким чином увійти в коаліцію, формування якої проходить в Закарпатській обласній раді.

Глава закарпатського осередку «ОТЗЖ» Іван Чубірко відстоює інтереси Медведчука в Закарпатській області та просуває російську вакцину від коронавируса. Його меседж про політичні переслідування негайно стали розганяти медіа, близькі до Віктора Медведчука.

За не зовсім зрозумілою причини, таку, токсичну для національних інтересів України, риторику використовували і автори видання «Європейська правда» Дмитро Тужанський і Сергій Сидоренко. За їхніми словами, «дії спецслужби цілком могли мати внутрішньополітичні причини».

Також, цей меседж підтримали і журналісти видання «Громадське». Але ті, принаймні, просто процитували заступника голови Закарпатської облради Йосипа Борто.

Історія питання

Обшуки в організаціях, що фінансуються Угорщиною, – це історія навіть не останнього десятиліття. Дванадцять років тому, 5 грудня 2008 року, СБУ пред’явила звинувачення в посяганні на територіальну цілісність і недоторканність кордонів України керівнику асоціації «Сойм підкарпатських русинів» Дмитру Сидору.

25 жовтня 2008 року в Мукачеві (Закарпатська область) відбувся II Європейський конгрес підкарпатських русинів, на якому було прийнято меморандум про відновлення русинської державності в кордонах на 22 листопада 1938 року. Форум був частково підтриманий засобами нині депутата-втікача від Партії регіонів Ігоря Маркова та його партії «Родіна».

Матеріали цього меморандуму долучили до існуючої кримінальної справи, яку вела СБУ, порушену за фактом проведення 7 червня в тому ж Мукачеві Європейського конгресу підкарпатських русинів, який визнавав відновлення особливого статусу Закарпаття під назвою «Підкарпатська Русь».

В результаті розслідування кримінальної справи Дмитро Сидор отримав 3 роки умовно. Однак свою вину підсудний так і не визнав. Щоб ви розуміли, про що йде мова, ми цитуємо перший пункт з того самого меморандуму конгресу підкарпатських русинів, текст якого зберегли для вас на архівній сторінці:

«17-річна антирусинська політика української влади засвідчила про неможливість далі зберегтися корінному русинському народу у складі України зі своїм національним етнічним обличчям».

Зафіксований на папері документ, за який судили Дмитра Сидора, очевидно порушує норми Конституції України. І саме завдяки діям СБУ у нас поки немає ЗНР на заході України.

Проте, захищати Сидора та інших учасників конгресу кинулися багато колег Ігоря Маркова із Партії регіонів. А нинішній глава парламентського комітету з питань свободи слова Нестор Шуфрич навіть терміново згадав, що він і сам – русин.

9 грудня 2008 року ще один любитель «русского мира», Олександр Чаленко опублікував на сторінках видання «Сегодня» великий матеріал, в якому йшлося про те, що русини не хотіли нічого поганого. А Шуфрич сказав, що його дід, хоч і був русином, але завжди був за Україну.

Умовно засудили – умовно перестав шкодити

Якщо ви думали, що після засудження на 3 роки умовно Дмитро Сидор припинив свою підривну діяльність, то ви глибоко помиляєтеся.

У вересні 2012 року Сидор і його прибічники провели в інформаційному агентстві УНІАН прес-конференцію, за підсумками якої звернулися з листом до Президента ПАРЄ Жан-Клоду Міньйон.

У листі пропонувалося проведення громадського українського форуму малих народів України, метою якого було дроблення України на феодальні князівства (які потім міг би спокійно прибрати до рук Володимир Путін. – Авт.).

Дуже цікавим аспектом цієї конференції було те, що участь в ній взяли соратники генерала СБУ Олександра Скіпальського, нині покійний Сергій Яремович Дєєв, а також Голова Громадянського конституційного конгресу Юрій Збітнєв. Обидва – і Дєєв, і Збітнєв – є фігурантами журналістських розслідувань про В’ячеслава Пивоварник, замовника вбивства журналіста Аркадія Бабченко, яке опублікували «Радіо Свобода» і TheBell.

Не будемо переповідати відмінні розслідування колег. Бажають самі можуть отримати насолоду від фактів і взаємозв’язків великих комбінаторів минулого. Тільки додамо те, чого не змогли знайти інші журналісти.

На початку 2010 року генерал Олександр Скіпальський дав ряд інтерв’ю українським виданням, в яких озвучив свої політичні амбіції і анонсував розвиток його власного суспільно-політичного руху «Гвардія перемоги». З метою залучення однодумців був створений сайт skipalski.com.ua, який на даний момент доступний тільки в архіві інтернету.

Відвідувачам сайту, які хотіли б приєднатися до громадського руху Скіпальського, пропонувалося писати на поштову скриньку sparta-invest@mail.ru. Цією електронною адресою користувався Сергій Дєєв. Причому використовував він її як для просування послуг своєї компанії ТОВ «СПАРТА ІНВЕСТМЕНТ ЛТД» (ЄДРПОУ 33661527), так і для діяльності своєї організації «Біла криниця», зареєстрованої в Москві. «Біла криниця» була, серед іншого, учасницею різних проросійських фондів і навіть могла надати будь-якому охочому етнічну «карту росіянина».

Завершує картину той факт, що номер телефону «0972208899», зазначений на сайті Скіпальського як контактний для вступу до «Гвардії Перемоги», використовувався Юрієм Збітнєвим для організації заходів «Громадянського конституційного конгресу». В тому числі, спрямованих на боротьбу за автономізацію Закарпатського регіону.

Логічний ланцюжок від генерала СБУ до Ігоря Маркова вибудовується просто мимоволі, проте ще більш цікавим є джерело фінансування цього свята демократії в Україні, який розкриває зламане листування Саргіса Мірзаханяна.

Хто такий Саргис Мірзаханян?

Перша згадка про Саргіс Мірзаханяне в контексті російської агресії з’явилася на сторінках сайту міжнародного розвідувального співтовариства «ІнфорНапалм» в третій частині оповідання про зламані поштові скриньки Владислава Суркова. Йшлося про першого заступника Суркова – Інала Ардзінби, головного радника управління Адміністрації Президента Росії у справах СНД.

За інформацією «ІнформНапалма», Мірзаханян Саргіс Геворкович (народився 30.09.1989, використовував поштову адресу – mir-sargis@yandex.ru), був помічником члена комітету Держдуми з оборони Зотова Ігоря Львовича (партія «Справедлива Росія»), курирував і фінансував політичні акції в східноєвропейських країнах, виконуючи вказівки куратора українського напрямку Інала Ардзінби.

У листуванні з підлеглими і контактами Суркова, Мірзаханян обговорював запуск і фінансування медійних і громадських проектів в Україні, які формували в інформаційному просторі вигідний для Кремля наратив.

Так, наприклад, 28 лютого 2014 року Мірзаханян пересилає Іналу Ардзінбі інформацію про «Інтернаціональної партії України» та її лідера Амрама Давидовича Петросяна.

Амрам Петросян є добре відомим в Україні лідером «антиМайдан». Журналістка «Детектора медіа» Галина Скляревська вже робила велике розслідування, в якому писала про діяльність Петросяна. У тому числі і про те, що Петросян очолює Партію пенсіонерів України.

Показовим є факт того, що безпосередній керівник Мірзаханяна – депутат Держдуми Ігор Зотов – з 2012 по 2015 роки очолював Російську партію пенсіонерів. Іншими словами, люди, з якими ми маємо справу, є настільки позбавленими фантазії, що просто копіюють в Україні російські організації за російські гроші.

Вже 2 березня 2014 року, на наступний день після фактичного оголошення Кремлем війни Україні, Мірзаханян звітує перед депутатом Ігорем Зотовим про успішну організації «мітингу на підтримку України» і пропонує для наступного разу найняти провокаторів, які могли б підсилити картинку.

А в травні 2014 роки вже Петросян пише Мірзаханяну про успішну організації мітингів в Одесі і Миколаєві за участю організатора і лідера антиМайдан »Олександра Зінченка.

Петросян не забуває просувати і себе-коханого, вихваляючись нагородами від департаменту «К» СБУ (Департамент по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю, який в СБУ обіцяють ліквідувати вже більше 10 років).

А потім пропонує Мірзаханяну фінансувати на території України телеканал і політичний проект. По всій видимості, співпраця з кремлівськими кураторами склалася, бо комбінатори дуже швидко переходять до деталей, називаючи речі своїми іменами: їм потрібні «блогери та інтернет-провокатори», а також вихід в телеефір, який готові надати на 33-му каналі.

Активну участь в проектах Мірзаханяна по Україні приймає політолог Олександр Вендрусс. Так, наприклад, він пересилає надзвичайно мерзенний пасквіль на покійного журналіста Павла Шеремета від імені лідера «антиМайдан» і «Народного фронту» Олександра Зінченка на адресу керівництва Суспільного телебачення Росії, де Шеремет працював.

Тісна співпраця Мірзаханяна і Петросяна простежується в листуванні аж до кінця 2015 року. Петросян звертається за фінансуванням, а потім звітує про медіарезультатах. Наприклад, про кількість публікацій з приводу організованих заходів і мітингів.

У квітні 2015 року Саргіс Мірзаханян за вказівкою Інала Ардзінби починає займатися питаннями автономії етнічних русинів у Закарпатській області та залучає до цієї діяльності Петросяна і його соратників в Україні.

«Свободу русинам!»

В одному з листів Саргіс Мірзаханян відправляє Петросяну файл з текстом статті про заклики визнати русинів національною меншиною і захищати їх права.

Всього лише через два тижні цей текст з’являється на сторінках українських онлайн-медіа – наприклад, на «РБК-Україна». Чи потрібно ще пояснювати, як працює російська пропаганда? Щоб було зрозуміліше, в офісі Мірзаханяна підкреслюють, що русини – це хороші українці, тому що вони – “не бандерівці».

20 травня 2016 року Інал Ардзінба, який користувався поштовою скринькою viktor_vinogr@mail.ru, пересилає Мірзаханяну вказівки, як українські народні депутати повинні коментувати заяву Петра Порошенка про питання автономії для кримських татар.

Уроки рефлексивного управління у війні з Кремлем

Очевидно, що вплив на медіаполе з питань, пов’язаних з русинами України, відносинами з Угорщиною і етнічними угорцями Закарпаття, до сих пір продовжує залишатися під контролем тих же людей.

Так, однією з численних громадських організацій, які контролює Амрам Петросян з 2014 року, є «Центр контролю за виконання передвиборчих обіцянок” Правда “» (ЄДРПОУ 39521247). Директором цієї громадської організації є Тетяна Іванівна Поп, власник і редактор онлайн-медіа «Ехо Києва», а також однойменного ютуб-каналу, в ефірі якого виступають переважно екс-регіонали.

Деякий час назад проросійські телеграм-канали розкручували байку про те, що Тетяна Поп, нібито, зустрічалася з Коломойський, щоб запропонувати йому посередництво з Михайлом Бабичем, з метою відродження Партії регіонів під її та Олени Бондаренко лідерством.

Очевидна інформаційна спецоперація (простіше кажучи – маячня) збіглася за часом з запеклою боротьбою за український кейс між «вежами Кремля» – Сурковим, Козаком-Бабичем і Медведчуком, кожен з яких прагнув отримати особисте благословення Путіна на «генерал-губернаторство над Україною».

Буквально позавчора, 9 грудня, Тетяна Поп заявила, що «кінчені рагулі знову поклали сайт “Ехо Києва”, і звинуватила в цьому сайт «Детектор медіа», спростувавши інформацію про те, що вона працює з Медведчуком по темі роздування українсько-угорського конфлікту . Раніше Тетяна Поп звинуватила «Детектор медіа» в політичному переслідуванні за вказівкою Сороса.

По всій видимості, бажання роздути скандал з’явилося через негативну реакцію українських користувачів Фейсбуку на пост Тетяни Іванівни Поп про ставлення до ситуації в Закарпатті. У своєму пості вона стверджує, що сама, частково, угорського походження. Тетяна Поп підкреслює, що угорці виявилися на території України випадково, завдяки Сталіну, а також рекомендує «не зовсім грамотному уряду не чіпати угорців», бо «угорські танки Віктора Обрана місцеві жителі будуть зустрічати з квітами».

У 2019 на сайті Regnum.ru, де часто виходять матеріали, пов’язані з інформаційними спецопераціями ФСБ, з’явилося її інтерв’ю, в якому вона закликала «покласти край етноциду русинів в Україні».

Цікавим фактом є те, що людина на ім’я Іван Поп є визнаним експертом з питань русинського етносу. Ми не можемо підтвердити, чи є Іван Поп і Тетяна Іванівна Поп родичами, однак цікаво було дізнатися, що Іван Поп ще в 2007 році став лауреатом «Російської премії» за написання «Енциклопедії Підкарпатської Русі», через яку він нібито «став для українського режиму небезпечним “терористом” і поїхав в політичне вигнання».

Тетяну Поп активно згадував у своїх публікаціях і Петро Гецко, який називав себе прем’єр-міністром «Республіки Підкарпатська Русь» і закликав Путіна ввести російські війська в Закарпатті для створення русинсько-угорської автономії.

Мукачівський міський районний суд Закарпатської області заочно визнав його винним в скоєнні кримінальних злочинів за ч.1 ст. 109 КК, ч.2 ст. 110 КК, ч.1 ст. 111 КК і призначив покарання у вигляді 12 років позбавлення волі.

У своїй публікації на блозі він публічно скаржився своїм соратникам: «Вам всім варто задуматися про передачу повноважень тим людям які можуть і хочуть працювати. Які не бояться власної тіні і вміють нормально організувати все. Чи не ви, не я, не якісь старі мухомори повинні цим займатися, а молоді амбітні люди 30-35 років такі як Тетяна Поп, Олена Миговка, Віталій Блицко, Лера Мандзюк і їм подібні молоді люди».

Схоже, що його заклик був почутий. Однак дуже цікаво, що ж, в результаті через ці 12 років з моменту свого коментаря для Олександра Чаленко, скаже глава комітету з питань свободи слова українського парламенту, етнічний русин і народний депутат Нестор Шуфрич? Адже учасниця мегапопулярного українського телешоу «Холостяк» Тетяна Поп називала саме його в числі своїх улюблених політиків!

А ще цікавіше, як позиція спадкоємців екс-куратора України в Кремлі Інала Ардзінби вплине на його ставлення до цих питань?

Оригінал: Детектор Медіа