Київ і Москва ведуть дві різні війни. Що війна в Україні показала про сучасний конфлікт

Військові стратегії України та Росії після повномасштабного вторгнення дедалі більше розходилися. Спочатку Росія намагалася захопити Україну зненацька, використовуючи сухопутні маневрені війська, які мали принести швидку перемогу. З часом армія РФ серйозно деградувала, покладаючись все більше на артилерійські обстріли та закидуючи Україну гарматним м’ясом. На окупованих територіях вона намагається проводити політику русифікації населення і жорстоко катує тих, хто не погоджується на співпрацю або може становити загрозу. 

Українська тактика більш інноваційна, а її слідування армією більш дисципліноване. Завдяки західному озброєнню, а також гнучкому командуванню, Україна змогла повернути деякі окуповані території. Однак через війну на власній території, ЗСУ не можуть відволікатися на територію Росії. Якщо Україна обмежилася війною з російськими війскьовими, Росія атакує Україну в цілому: її збройні сили, інфраструктуру та мирне населення.

Ці протилежні підходи — «класична війна», яку веде Україна, і «тотальна війна», прийнята Росією, — мають глибоке коріння у веденні воєн ХХ століття. Оскільки наближається річниця вторгнення, це почало давати важливе розуміння того, як ці дві форми війни можуть протистояти у сучасних конфліктах і як вони, ймовірно, визначатимуть хід бойових дій у наступні декілька місяців.

Український військовослужбовець йде в окопі на позиції поблизу лінії фронту в Запорізькій області, Україна, 19 лютого 2023 року. REUTERS

ДВА ВИДИ ВІЙНИ

Класичний спосіб ведення війни, який домінував у військовій думці до Першої світової війни, полягав у битвах. Стратегія зосереджувалася на підготовці армії до бою, а тактика стосувалася самих боїв. Перемога визначалася тим, яка армія займала поле бою, скільки ворожих солдатів було вбито або захоплено у полон, а також кількістю знищеної техніки. Таким чином, битви визначали результат війни. Такий підхід підкріплювався законами ведення війни, які регулювали поводження з полоненими та некомбатантами і припускали, що переможений ворог визнає вирок битви.

Ще до Першої світової війни було багато причин сумніватися в тому, наскільки ця модель війни відповідає дійсності, особливо через те, що вона наполягала на відокремленні цивільної та військової сфер. Однак хід Першої світової показав, що перетворення конфлікту на битву на виснаження виносить на перший план стійкість економіки та промисловості, ніж просто результат на полі бою. Здатність авіації завдавати удари по ворожих містах поставив під сумнів концепцію відокремленого поля бою. Люди та промисловість стали законними цілями. 

Багато стратегів вважали шлях бомбардування міст легшим, ніж перемоги у битвах.

Обґрунтування для нанесення ударів по населеним пунктам просте: армії спираються на цивільну інфраструктуру для ведення бойових дій. Військові заводи залежать від робочої сили. Якщо потрібно більше військ, то мобілізують саме цивільних. Іншими словами, коли ціла країна перебуває у стані війни — невинних немає. Більше того, уряди, які приймають рішення щодо мирного договору, спираються саме на суспільну думку. Вразливі громадяни, які постійно перебувають під ворожими обстрілами, можуть схилити уряд своєї держави до капітуляції. Таким чином, світові войни стали тотальними, коли США скинули дві атомні бомби на Японію у 1945 році. Після цього цивільне населення щадили тільки якщо бойові дії тривали недовго та відбувалися далеко від міст.

Три події змусили стратегів змінити уявлення про ведення тотальної війни. По-перше, логіка тотальної війни вела до ядерної катастрофи. По-друге, почало зростати усвідомлення того, що напади на цивільне населення є контрпродуктивними. Такого висновку дійшли дослідники після Другої світової війни, а потім і після війни у В’єтнамі, коли у боях постраждало безліч цивільного населення.

Третьою подією стала поява у 1970-х точних боєприпасів. Це нівелювало необхідність завдавання шкоди цивільним. Операції можна проводити таким чином, щоб не чіпати мирне населення і завдавати шкоди лише військовим цілям. Високоточна зброя дала можливість відродити класичну війну, зосередившись на підриві військової організації противника за допомогою глибоких ударів і швидких маневрів. Цей урок свого часу винесли США після поразки у першій війні в Перській затоці.

Солдат фотографує свого товариша, який позує біля знищеного російського танка та бронетехніки у Бучі, Київська область, Україна, 2 квітня 2022 року. REUTERS

Проте, хоча ця доктринальна зміна була очевидною при плануванні нещодавніх військових інтервенцій Заходу, класична стратегія ведення війни часто відходила на другий план, коли ці війни перетворювалися на кампанії проти повстанців, як в Іраку й Афганістані. В обох конфліктах Сполучені Штати та їхні союзники докладали зусиль, щоб не завдавати шкоди цивільному населенню, зберегти його підтримку і не підживлювати повстанців, але ці зусилля, як правило, послаблювалися, коли їхні власні сили опинялися під загрозою. Для західних військ додатковим джерелом напруженості було те, що місцеві громади часто вважали їх небажаними, особливо коли вони підтримували уряд, який не мав народної легітимності.

РОСІЙСЬКА БРУТАЛЬНІСТЬ, УКРАЇНСЬКА СТРИМАНІСТЬ

Протягом десятиліть після завершення Холодної війни, навіть з високоточною зброєю, Росія так і не відмовилася від моделі тотальної війни. До прикладу, у Сирії Росія показала, що питання уникнення жертв серед цивільного населення є питанням вибору, а не технологій, коли вони навмисно атакували лікарні повстанців. Окрім того, така ж тактика була використана під час чеченських війн 1990-х років.

Зараз усе повторюється в Україні, але на цей раз окупаційним силам протистоїть набагато більш організована і професійна армія. Москва розчаровується у своїй кампанії з окупації цілої країни, тож вдається до частих ракетних атак по мирних містах. Вони включають рівняння із землею житлових районів, а іноді і цілих міст, атаки на енергетичну інфраструктуру та тривалі облоги, як, наприклад, Маріуполя на весні, Сєвєродонецька влітку та Бахмута зараз. Така тактика перетворює міста на руїни, а їх жителів змушує тікати.

Попри максималістські цілі Росії, автор вважає, що РФ не веде тотальну війну через утримання від використання ядерної зброї — головного символу тотальної війни. Насправді ж, ядерна зброя вже відіграла вирішальну роль у встановленні меж конфлікту — на початку вторгнення, коли Путін бряцав ядерною зброєю, застерігавши країни НАТО від прямого втручання. Однак і власне бажання уникнути війни з Альянсом утримало його від застосування тактичної ядерної зброї на території України і віддання наказу про напад на країну НАТО. Хоча в іншому Росія все ж дотримується тотального підходу ведення війни.

Місцеві жителі виносять речі зі свого житлового будинку, зруйнованого російським ракетним ударом у місті Вишгород, поблизу Києва, Україна, 24 листопада 2022 року. REUTERS

Україна зберігає прихильність класичному підходу: захищає власні міста, заводи та електростанції. Українські військові утримуються від нанесення шкоди цивільним районам, економлячи дефіцитні боєприпаси для найбільш пріоритетних військових цілей. Крім того, Київ обмежений Заходом у нанесенні ударів, принаймні іноземною зброєю, по території Росії. Зокрема, США утримуються від надання Україні далекобійної артилерії та літаків, які дозволили б наносити удари вглиб Росії, хоча й вплив цих атак на країну такого розміру, скоріше символічний, аніж матеріальний. 

Результат обмежень: тотальна війна Росії на території України без страху можливих еквівалентних ударів по власній території.  

ТОТАЛЬНИЙ ОПІР

Оскільки Україна та Росія до 1991 року входили до складу СРСР, їхні збройні сили мають спільні історію та досвід роботи з радянською технікою. Після 2014 року Україна потрапила під західний вплив. Процес переходу на західну модель прискорився під час підготовки до вторгнення 2022 року та продовжився з початком війни. США та союзники надають Україні різноманітну допомогу, яка дозволяє атакувати райони зосередження російських військ, а також командні пункти, склади і логістичні центри далеко за лінією фронту. Росія не має інших варіантів, окрім як покладатися на артилерію і масовані піхотні атаки після мобілізації. 

Російські війська намагаються «русифікувати» підконтрольні їм території: вони нав’язують місцевому населенню вимоги щодо мови, освіти та валюти, а також застосовують тортури і страти, щоб придушити український опір. 

Дії армії Росії підтверджують стандартну критику ведення тотальної війни. Нерівна боротьба з цивільним населенням не спричинила жодного удару по народній підтримці українського уряду. Навпаки, кричуща поведінка військових на окупованих територіях зробила Україну більш рішучою у бажанні відвоювати втрачене. Гуманітарні наслідки російських методів посилили підтримку з боку Заходу. Крім того, тотальна війна, яку веде Росія, посилила переконання українців у тому, що очевидного «компромісного миру» не існує.

В останні місяці Москва обґрунтувала свої атаки на цивільну інфраструктуру, пов’язавши їх з відмовою України визнати анексію чотирьох областей у вересні. Ці атаки надзвичайно ускладнили життя українців, однак ні відключення світла, ні часті ракетні обстріли не вплинули на волю України до боротьби.

Українські військовослужбовці їдуть на танку полем на лінії фронту у Запорізькій області, Україна, 19 лютого 2023 року. REUTERS

ПОВЕРНЕННЯ ТАНКІВ

Рік війни в Україні ще більше дискредитував підхід тотальної війни. Але що він показав про класичну війну? Досвід застерігає, що перемоги на полі бою, необхідні для цього підходу, можуть виявитися недосяжними, коли сили, що обороняються, мають невід’ємну перевагу над наступальними. У таких ситуаціях армії можуть застрягти в тривалих і виснажливих протистояннях. Можна розгромити ворога, який краще озброєний, пробивши дірки в його лініях, але для цього зазвичай потрібно маневрувати бронетехнікою, дивувати противника несподіваними наступами, досягати успіху через оточення і штовхати його до швидкого відступу, аж до такого, що він зрештою не зможе оговтатися.

Такого результату буде важко досягти, адже наступальні дії в Україні відбувалися у місцях, де оборона була слабкою. Успіхи Росії у перші тижні стали можливі лише завдяки ефекту несподіванки та швидкому просуванню. На півдні вони не зустріли опору, а на півночі захопили території, які не могли втримати завдяки гнучкій обороні українців, тож були змушені відступити. На наступному етапі війни, починаючи з битви за Донбас, російські успіхи були незначними і мали величезну ціну. 

З українського боку найбільш вражаючий наступ відбувся у вересні в Харківській області, коли ЗСУ скористалися погано підготовленою російською обороною, у той час як командування РФ було відволічено на Донецький та Херсонський напрямки. У підготовлених напрямках український наступ сповільнився. Наприкінці літа Україна розпочала наступ на Херсон, його вдалося відвоювати шляхом повного розгорму російської логістики, роззброєвши таким чином Херсон. У листопаді росіяни втекли з міста.


Якщо армії потрібно переміщати вогневу міць підступною місцевістю, то те, що їй потрібно, дуже схоже на танк.

У найближчі місяці напрямок війни може визначатися зміною балансу вогневих засобів. Коли наступного разу Україна отримає шанс на контрнаступ, вона матиме більше бронетехніки, зокрема й бойових танків Challenger, Leopard і Abrams, надані Європою і Сполученими Штатами, а також піхотних машин, засобів ППО та дальнобійних ракет.

Проте на навчання та логістику потрібен час. Разом з цим Україні доведеться впоратися з новим російським наступом, який за своїм характером є виснажливим і залежатиме від готовності Росії понести великі втрати. Хоча й чисельна перевага допоможе Росії просунутися на деяких напрямках, донині вони не демонстрували здатність використовувати прорив для швидкого просування вперед. Наразі Україна змушена економити боєприпаси, стримуючи натиск та сподіваючись утримати лінію фронту, щоб, коли і якщо російський наступ почне згасати, у неї з’явилася можливість піти у повномасштабний наступ. 

Король Чарльз ІІІ відвідав українських військовослужбовців, які проходять навчання у Вілтширі, Велика Британія, 20 лютого 2023 року. REUTERS

Нові можливості України будуть спрямовані на ведення маневреної війни. Багато західних аналітиків у перші місяці вторгнення оголосили танки застарілим видом техніки, спираючись на великі втрати росіян. Насправді є пояснення російським танковим втратам, зокрема через недотримання власної доктрини загальновійськових сил, що зробило їх вразливими. Ще однією причиною слабкості російських наступальних дій була обмежена роль російської авіації. Це стало визначальною рисою сучасної війни: можна використовувати дешеві засоби для знешкодження інколи дуже дорогих систем. Новий український наступ проти укріпленої російської оборони стане серйозним випробуванням класичної війни в її чистому вигляді.

НЕВЛОВИМІ ФІНАЛИ

Проблема сучасних війн: їх легко почати, але важко закінчити. Після втрати ініціативи Росією, вона була втягнута у затяжний та виснажливий конфлікт, а отже зросла спокуса знайти альтернативний шлях до перемоги, атакуючи соціально-економічну інфраструктуру. Росія досі не відмовилася від цього шляху, однак поки що такі атаки тільки загартовують українську рішучість. 

Росія продовжує наступати на граблі: використовувати неефективні та надто дорогі засоби, вірячи, що врешті-решт її розмір і готовність йти на жертви дадуть про себе знати. На противагу цьому, шлях України до перемоги залежатиме від того, наскільки сильно вдастся відсунути російські сили, щоб дати зрозуміти Кремлю, що він веде марну війну. Росія прагне створити нестерпні умови для цивільних, а Україна робить нестерпним життя російських військових. Під час критичної фази, яка вже наступає, ці докорінно протилежні підходи до війни зіткнуться з найсерйознішими випробовуваннями.

Джерело: Foreign Affairs


KibOrg News — проєкт журналістів та IT-спеціалістів, які об’єднались під іменем легендарних кіборгів для боротьби з агресором в інформаційному просторі.

Ми розслідуємо злочини росіян в Україні, викриваємо діяльність колаборантів і розвінчуємо російські фейки.

Слідкуйте за нашими сторінками: Telegram | Facebook | Twitter

Хочу щось сказати