kiborgМи продовжуємо вивчати дамп (архів) зламаної електронної пошти російського пропагандиста Саргіса Мірзаханяна, опублікований «Миротворцем». Перша частина аналізу матеріалів дампа стосується того, як прибічники Владислава Суркова організовували і фінансували сепаратистські настрої в Закарпатській області. Однак, така діяльність велася, практично, в усіх ключових регіонах нашої країни – в Одесі, Харкові, Дніпрі, Запоріжжі та навіть Києві.
Метою кремлівських комбінаторів було використовувати тренд, запущений реформою децентралізації, для того, щоб максимально розхитати єдність України. Створити на її території ряд квазі-незалежних анклавів під різними ідеями етнічного, мовного і економічного характеру. Такою метою було і наділення Одеси статусом «порто-франко» – території, що користується правом безмитного ввезення та вивезення товарів.
Якщо ви ще не дивилися фільм Крістофера Нолана «Аргумент» (Tenet), то краще не читайте далі, бо в тексті будуть спойлери.
Сюжет Крістофера Нолана і сценарій Кремля
Кілька ключових сцен фільму «Аргумент» відбуваються в аеропорту норвезької столиці Осло. Антигерой фільму, російський олігарх Сатор, за допомогою своєї компанії «Ротас» створив там і по всьому світу цілу мережу логістичних хабів «франко-портів». Це споруди і території, які, по суті, є офшорними зонами на території різних держав.
Товари та предмети, які потрапляють туди з-за кордону, не обкладаються податками і часто навіть не оглядаються спецслужбами. «Франко-порти» використовують, щоб мати доступ до своїх інвестицій (наприклад, до дуже дорогих картин). Але не імпортують їх на митну територію держави, щоб не влетіти в копієчку національних зборів.
У фільмі Нолана – це прекрасне місце для того, щоб заховати не лише радіоактивні матеріали, але і інвертори, які звертають ентропію назад … Проте, ми тут не для фізики і не для обговорення фільму.
Після того, як жителі Одеси продемонстрували, що в їхньому місті сепаратистський проект не може увінчатися успіхом, їх спробували спокусити солодкою цукеркою повернення статусу безмитної території «порто-франко», яким Одеса користувалася в 1819-1858 роках.
Іншими словами, було створено рух, який виступав за створення в Одесі самокерованої спеціальної економічної зони, в якій можна було заховати «інвертор часу і простору», щоб зворотня течія часу повернула Одесу в «совок». А прототипами героя фільму «Аргумент» російського олігарха Сатора, самі того не знаючи, виступили депутати партії «Опозиційний блок» (нині ОПЗЖ).
Як створювалася «Одеська автономія»
За допомогою мережі людей, які були підгодовані кремлівськими грошима, помічник Суркова – Інал Ардзінба – організовував на території України заходи, присвячені федералізації країни і автономізації регіонів. Публікації про цю діяльність використовувалися, щоб максимально розігріти градус протистояння і поляризувати суспільство. Саргіс Мірзаханян використовував свої контакти, щоб публікувати в українських інтернет-медіа статті про діяльність сепаратистських проектів, і про те, як їх переслідують СБУ і «правосеки».
18 вересня 2014 року помічник Суркова Інал Ардзінба, використовуючи свою офіційну пошту inalardzinba@mail.ru, пересилає Саргісу Мірзаханяну фотографію і заяву колишнього депутата міської думи Одеси Ігоря Дмитрієва.
Він багато разів згадувався волонтерами міжнародного розвідувального співтовариства «ІнформНапалм», в період вивчення зламаних електронних поштових скриньок Суркова і його оточення.
Примітно, що метадані файлу з текстом заяви про «автономії Одеси» говорять про те, що текст був створений самим помічником Суркова – Іналом Ардзінбою, що можна перевірити, відкривши файл.
Саргіс Мірзаханян пересилає підготовлену Ардзінбою заяву Ігоря Дмитрієва про «одеську автономію» на адресу співробітника «РІА Новини» Василя Пушкова. Пушков нині є директором з міжнародного співробітництва агентства новин Sputnik, а раніше був керівником центру міжнародних проектів МІА «Росія сьогодні».
Ще через п’ять годин текст, написаний Ардзінбою від імені одеського депутата, опублікований на сайті РІА «Новини». А після публікації на РІА «Новости» «підхоплений« і багатьма українськими виданнями.
У наступні три роки описана схема працює безвідмовно. Ардзінба пересилає Мірзаханяну завдання і «темники», а часто і просто – готові тексти з фотографіями та відео з місця подій. А Мірзаханян через свої контакти в російських і українських медіа забезпечує освітлення сепаратистської діяльності, яку Адміністрація Президента Росії здійснює на території України.
22 вересня 2014 року Саргіс Мірзаханян пересилає лист з «ексклюзивною інформацією» своїм контактам з видання izvestia.ru.
Через тиждень журналісти звітують Мірзаханяну про виконану роботу – замітка опублікована.
Метою кремлівських режисерів була саме дестабілізація, а не самостійність одеситів. Доказом цього є те, що Ардзінба паралельно підтримував через медіа відразу кілька конкуруючих проектів.
Так, наприклад, їм була придумана і створена «Народна рада Бессарабії». 29 березня 2015 року Ардзінба (вже з іншого свого ящика – viktor_vinogr@mail.ru) пересилає Мірзаханяну текст новини про створення цієї «ради».
У медіа активно просуваються різні спікери цього руху, які, звичайно ж, кажуть, що ніякі вони не сепаратисти, а просто погуляти вийшли … Їхні коментарі Мірзаханян так само слухняно розміщує на російських і українських медіа-ресурсах.
А коли Служба безпеки України природним чином починає реагувати на такого роду активність, то в медіа відразу ж розміщуються новини про наступ на свободу слова і репресії від проклятих сатрапів.
Як Інал Ардзінба в Україні форуми організовував
29 червня 2015 року Саргіс Мірзаханян направляє Інал Ардзінбі бланк запрошення на так званий «II Всеукраїнський конституційний форум». Запрошують на форум Олексія Калініченко, віце-президента Міжнародної громадської організації «Громадянський союз», і Олену Бережну, директора Інституту правової політики та соціального захисту (мати Ірини Бережної, про яку Андрій Портнов писав Борису Рапопорту).
У відповідь Інал Ардзінба пересилає Мірзаханяну вже готову резолюцію цього форуму, який тільки через тиждень, 8 липня 2015 року, повинен пройти в «Президент-готелі» в центрі Києва.
За пару днів перед форумом Ардзінба надсилає його організаторам «темник», який повинні озвучити спікери форуму.
Українські регіони, над сепаратистськими настроями яких працював Ардзінба, на форумі повинні були представляти Олексій Цвєтков, лідер громадського руху «Одеса – за порто-франко»; харків’янка Алла Александровська, депутат Верховної Ради 3-5 скликань; юрист Василь Россихін; а також Дмитро Чистілін, президент Міжнародної наукової громадської організації «Міжнародний інститут розвитку та самоорганізації ім. Саймона Кузнеця».
В день проведення форуму Ардзінба скинув Мірзаханяну текст новини, за підсумками заходу, яка була в той же день розміщена в українських онлайн-медіа: 1-news.net, телеканалі 112, УНН, Голос, Известия, а також на російських Regnum і Рідус.
Співорганізатор форуму Олена Бережна веде активну антиукраїнську діяльність досі. Так, в 2019 році вона намагалася заблокувати прийняття і публікацію українського закону про мову, після того, як Конституційний суд скасував прийнятий в 2012 році так званий закон «Колесніченка-Ківалова».
Активну участь у форумі взяли і близька соратниця Віктора Медведчука Олена Маркосян, а також колишній соціаліст Олександр Мороз.
Точно такий же захід під контролем Ардзінби було проведено і в Одесі, новини про який Мірзаханян розпихав майже по тим же самим онлайн-майданчикам. Правда, цього разу активну участь у висвітленні брав одеський журналіст Юрій Ткачов і його «Таймер».
Те ж саме повторилося і в Харкові, вже під проводом Алли Александровської.
А потім і в Дніпропетровську …
Іншими словами, помічник Суркова почувався в Україні, як у себе вдома. А коли СБУ заарештовувало організаторів цих заходів, тих що фінансуються Кремлем люди (такі як, наприклад, Олексій Тарасов та Дмитро Перлин з «Всеукраїнської комісії з прав людини») кричали на всіх європейських конференціях про те, що в Україні – наступ на свободу слова і права людини.
Представники ОБСЄ та інших організацій покірно підставляли свої вуха під розвішування на них «кремлівської локшини», і ось уже звіти про «критичну ситуацію з правами людини в Україні» люто публікуються українськими виданнями і лідерами думок.
Сатор-Рабінович: не такого сюжету ми чекали від Крістофера Нолана
Весь 2015 і 2016 роки Ардзінба і Мірзаханян продовжують розгойдувати ситуацію в регіонах України. Напевно, ці факти були б особливо цікаві для тих, хто сміявся над «планом« Шатун », про який розповідали в СБУ.
Однак, для успіху кремлівської затії мало було використовувати активістів на зарплати, яких в кожному місті-мільйоннику України можна було знайти «пачку за три рубля». Для реальних інформаційних приводів потрібні були офіційні особи і лідери думок. Ними стали народні депутати від «Опозиційного блоку» Вадим Рабінович і Микола Скорик.
Ось Ардзінба пересилає Мірзаханяну новина про те як Рабінович і Скорик виступають за «порто-франко». А ось через три дні ця новина вже на сторінках українських сайтів: Odessa-Daily, «Слово», «Репортер», odessit.ua. Розміщенням інформації в українському сегменті онлайн-медіа займався нині покійний антімайдановец Армен Мартиросян, який користувався поштовою скринькою civilunion@mail.ru.
У грудні 2015 року Ардзінба організовує мітинг за одеське «порто-франко» під стінами Кабінету Міністрів України.
Пізніше Рабінович висловлювався не тільки з приводу одеського регіону, а й про автономізацію харківщини, для якої в Кремлі придумали спеціальну назву – «Слобожанщина».
Згодом промоція народного депутата Вадима Рабіновича починає працювати як годинник. Мірзаханян просто пересилав Мартиросяну текст і віддавав короткі вказівки, де його опублікувати: «Вранці на Укрновини». А Мартиросян брав під козирьок і на наступний день текст виходив на сайті «Українських новин».
І судячи з аналізу листування Мірзаханяна – це відбувалося щодня впродовж декількох років. Вдумайтеся в це. Кожен день, захищаючись від російської агресії і лаючись з приводу того, «чи є мінстець міністерством пропаганди або не є?», Ми з вами читали статті та новини, написані підлеглими Владислава Суркова.
На наше щастя, багато людей, які працювали в Україні над темами, які просував Кремль, виявилися настільки корисливими та жадібними, що приймали рішення винятково виходячи зі своїх меркантильних інтересів. Тому їх дуже легко зловити за язик і показати їхнє справжнє нутро. Вадим Рабінович, який агітував за Миколу Скорика і обіцяв оперативно прийняти закон про «порто-франко», поливав нечистотами того ж Скорика, коли йому було це вигідно. Якби ці люди були дійсно ідейними і консолідованими навколо чогось більшого, ніж гроші – ми б могли вже втратити нашу Батьківщину.
Хочу щось сказати