Тактика випаленої землі. Окупанти знищують заказники під Енергодаром — KibOrg встановив причетних

Масштабні пожежі в лісах, знищення значної частини деревини та суттєве порушення екосистем — таких наслідків зазнали заказники «Водянські кучугури» та «Іванівський Бір», розташовані поблизу Енергодару на окупованій частині Запорізької області. Російські військові використовують природоохоронні території для обстрілів протилежного берега та, попри заборону будь-якої діяльності, що шкодить довкіллю, систематично руйнують ландшафти та лісові масиви. Журналістам KibOrg вдалося визначити осіб, відповідальних за знищення запорізьких заказників, а також зафіксувати масштаби руйнації від їхнього перебування на цих територіях.

Чим відомі заказники на Запоріжжі?

Згідно українського законодавства, заказник — це природна територія, яку держава бере під охорону, щоби зберегти щось цінне — певні рослини, тварин або унікальні ландшафти — у максимально недоторканому стані. Режим охорони тут менш суворий, ніж у заповіднику: в заказниках можна відпочивати, рибалити чи збирати ягоди, — головне без жодної шкоди довкіллю. Не можна, натомість, випалювати сухостій, рубати ліс, руйнувати ґрунт, знищувати рослини чи тварин, вести будівництво чи промислову діяльність, не говорячи вже про розміщення військових обʼєктів.

За дотриманням цих правил зазвичай стежать екологічні служби та природоохоронні органи — передусім на рівні області, якщо заказник має статус місцевого значення. Як, наприклад, «Водянські кучугури» та «Іванівський Бір» — унікальні природні території на півдні Запорізької області. Обидва заказники зберігають цінні природні ландшафти: піщані дюни, соснові ліси, що виросли просто на пісках, рідкісні дніпровські берези та місця існування червонокнижної степової гадюки.

Сумарна площа цих заказників налічує понад 2 тисячі гектарів — це як третина Енергодару, до якого від природоохоронних територій близько 15-20 хвилин на авто. Трохи менша відстань відділяє «Водянські кучугури» та «Іванівський Бір» від Запорізької АЕС, яку росіяни окупували ще 4 березня 2022 року.

Відтоді чималу кількість деревини в заказниках просто знищили — внаслідок пожеж чи вирубки. Найактивніший період деградації лісових масивів неподалік ЗАЕС приправ на червень 2023-серпень 2024 року, що, зокрема, підтверджують супутникові знімки сервісу Copernicus.

На фото з супутника добре видно осередки пожеж та випалені ділянки деревини. Там, де ще донедавна стояли густі соснові масиви, сьогодні лиш чорні згарища. Дим, що піднімається над лісовими ділянками, нагадує про те, що колись недоторкані зелені масиви перетворилися на випалену землю.

Хто відповідальний за руйнацію екосистем?

Згідно українського законодавства, заказники «Іванівський Бір» та «Водянські кучугури» належать до природно-заповідного фонду загальнодержавного та місцевого значення. Дані про них також внесені до державного кадастру з відповідними номерами земельних ділянок. Після російської окупації ділянки заказників «приєднали» до складу РФ під тими ж кадастровими номерами — про це свідчить указ російської адміністрації губернатора Запорізької області.

Місцеві Telegram-канали серед причетних до вирубки у запорізьких заказниках називають 45-річного Віктора Радченка — колишнього керівника профспілки ДП «Кам’янсько-Дніпровське лісове господарство». Після приходу окупаційної влади в регіон він з жовтня 2022 року обійняв посаду лісничого Іванівського лісництва, що тоді увійшло до структури ініційованої росіянами «Військово-цивільної адміністрації Запорізької області».

KibOrg вдалося отримати доступ до російських документів Віктора Радченка, згідно яким влітку 2025 року він уже розпочав роботу у «Мелітопольському лісгоспі» (ГАУ ЗО «МЕЛИТОПОЛЬСКИЙ ЛЕСХОЗ»), де нині керує станцією «Камʼянсько-Дніпровська виробнича дільниця».

Місцеві, з якими говорили журналісти KibOrg, розповіли, що на початку окупації регіону російські військові замінували території заказників «Іванівський Бір» та «Водянські кучугури» й заборонили місцевим туди заходити. Цей факт, зокрема, підтверджують російські документи, оприлюднені центром «Миротворець», згідно яких, один із військових РФ підірвався на встановлених у заказнику мінах і отримав рвану рану правої кісті.

За даними команди OSINT-аналітиків Cat Eyes, заказники мінував російський 749 окремий батальйон особливого призначення інженерно-саперної роти, яким командує 40-річний Сергій Рядський. Cat Eyes OSINT зауважує, що підрозділ Рядського причетний також до мінування Запорізької АЕС, берегів Каховського водосховища та полів Василівського району.

Крім цього батальйону, нам вдалося встановити присутність на території заказників 345 десантно-штурмової парашутної бригади, представники якої не приховують своєї служби від публічних очей.

Одним з найактивніших у соцмережах військових виявився 38-річний громадянин Росії Віталій Дернов, уродженець села Каракокша російської Республіки Алтай, який на момент повномасштабного вторгнення проживав у місті Горно-Алтайськ (документи, що підтверджують це, а також копія військового квитка Дернова наявні в розпорядженні KibOrg).

На фото зі служби, якими Дернов ділився у соцмережах, можна побачити не лише військових, а й стан природоохоронної території, де вони дислокуються: великі ділянки вигорілих дерев, а також стоси деревини, що просто лежать спаленими та зрізаними на землі. Ці кадри свідчать про безпосередню присутність російських підрозділів у заказниках і, як наслідок, серйозне пошкодження природоохоронного середовища.

Скріншоти з відео, які Віталій Дернов публікував на своїй сторінці.

Це також підтверджують і відео з дронів, опубліковані в серпні 2025 року Державною прикордонною службою України, на яких видно облаштовані просто в заказниках позиції російських військових.

В розмові з KibOrg місцеві розповіли, що з територій, захоплених росіянами заказників, нерідко чути звуки пиляння дерев. Один зі співрозмовників (ми не вказуємо його імʼя з міркувань безпеки) повідомив, що, починаючи з квітня 2024 року, з територій «Водянських кучугурів» та «Іванівського Бору» рухалися колони військових автомобілів з деревиною, яку вивозили в напрямку міста Кам’янка-Дніпровська (близько 25 кілометрів від Енергодару). В соціальних мережах місцеві також припускали, що окупанти використовували ліс для будівництва фортифікаційних споруд. Документальне підтвердження цієї інформації команді KibOrg знайти не вдалося.

Чому в науковому середовищі занепокоєні майбутнім запорізьких заказників?

Голова Української природоохоронної групи Олексій Василюк пояснив, що головна цінність заказників полягає не в захисті від можливих викидів із ЗАЕС та ТЕЦ, розташованих поруч, а в унікальних піщаних ґрунтах, де вдалося виростити соснові ліси. Це єдині лісові масиви в цьому регіоні, які забезпечують важливі екосистемні функції: уповільнюють сильний степовий вітер, виробляють кисень і слугують місцями гніздування для птахів. Знищення цих територій може призвести до деградації природного середовища, втрати біорізноманіття та погіршення кліматичних умов на місцевості.

“Ці два заказники біля Енергодару, попри те, що переважно засаджені лісом, не перестали бути цінними пісками — крім них, майже нічого не лишилося. Кінбурнська коса трохи інша: вона дуже волога, там інші екосистеми. А таких сухих дюн, засаджених чи ні, де між деревами все одно щось росте, а подекуди є відкриті ділянки, — такого фактично більше ніде немає. Це найбільший масив пісків, окрім Кінбурнської коси», — зазначив Олексій Василюк.

Також, в ході нашого розслідування під час розмови з експертом і спільного перегляду заказників через супутникові знімки, було виявлено сліпака піщаного — унікального мешканця цих лісів, який став символом цієї історії. Це невелика тваринка, що мешкає переважно в південних степах Європи та Центральної Азії, відома своєю рідкісністю та статусом «критично загрозливого виду». Її цінність полягає в екологічній ролі в степових екосистемах і унікальності ареалу — для вшанування цього виду навіть випустили окрему пам’ятну монету. Виявлення сліпака у заказниках стало сенсацією для науковців, адже його зафіксували на 150 км північніше від найвідомішої межі ареалу. Завдяки характерним викидам землі з нір та помітним стежкам його можна відстежити навіть із супутникових знімків.

За словами Олексія Василюка, отриманими під час особистої розмови, ці території зазнали значних втрат внаслідок війни. За його підрахунками, Водянські кучугури вигоріли майже на 85%, а Іванівський Бір — приблизно на 30%. Також Василюк зазначив, що відновлення цих лісових масивів буде надзвичайно складним, а в деяких випадках — навіть неможливим, що становить серйозну загрозу для збереження природоохоронних зон.

Текст створено за підтримки європейської журналістської мережі n-ost.

KibOrg — проєкт журналістів та IT-спеціалістів, які об’єднались під іменем легендарних кіборгів для боротьби з агресором в інформаційному просторі.

Ми розслідуємо злочини росіян в Україні, викриваємо діяльність колаборантів і розвінчуємо російські фейки.

Слідкуйте за нашими сторінками: Telegram | Instagram | Facebook | Підтримати