Дніпро – Дніпровські правозахисники за підтримки американських документалістів знімають цикл документальних фільмів «Незламні» – про українських жінок, які побували в полоні. Кожна з героїнь була за крок від смерті, пройшла тортури, знущання й приниження, але не зламалась. Вони живуть у різних містах і по-різному переживають те, що довелось витерпіти в руках бойовиків. Але всі вони намагаються продовжувати суспільно активне життя, знаходять сили допомагати іншим. І все це попри відсутність будь-якої державної підтримки, медичну, соціальну, фінансову й психологічну незахищеність.
Художниця, поетеса, ріелтор, архітектор, громадська активістка, мама двох дітей… Ганна Гуцулка з Донецька зараз живе в Києві. Позаду в жінки такі епізоди життя, про які дуже важко згадувати: 2014 року через свою відверту проукраїнську позицію вона опинилась в руках бойовиків.
«У полоні я пробула тиждень. Мене катували. Досить жорстоко. Перед цим ми виходили на місцевий Майдан з українськими прапорами, моє обличчя знали. У проросійських сил була інформація про мене – де живу, коли приходжу додому, як потрапити в під’їзд. Коли мене приїхали захоплювати, приїхала ціла бригада – семеро мужиків з автоматами, такі «спецефекти»… Моя історія подана у вигляді позову до Європейського суду з прав людини», – розповіла Ганна.
«Я «досліджувала» тему соціальної незахищеності жінки на власній шкірі»
Після визволення з полону і переїзду в мирну частину України її випробування не закінчились: поневіряння по винайманих квартирах, неможливість стабільного працевлаштування, фінансові проблеми. Але жінка не опускала рук, займалась волонтерською діяльністю, серед іншого – як арт-терапевт допомагала таким самим переселенцям, як сама, і дітям у «сірій» зоні.
«Виявилось, що ті психологічні техніки, які я дізнавалась для себе, для роботи з власною травмою, мені знадобились, щоб допомогти іншим людям. Я говорила з людьми, які також пройшли полон. Спочатку тобі взагалі здається, що в тебе все гаразд. Ти живий, ти врятувався, треба скільки всього встигнути, і сонце світить яскравіше, ейфорія. Але потім наздоганяє… Приходить розуміння, що тобі нікуди повернутись, що тут у тебе точки спокою немає. І це доволі важко. Це така підла штука: може спрацювати несподіваний асоціативний ряд, і знову опиняєшся в стані тих же підвалів…
У мене невирішене питання з житлом. Батьків вдалось поселити в пансіонат, але це була недержавна ініціатива. А я знімала то квартири, то кімнати, жила в кризовому центрі. Набагато легше лікуються душевні травми, коли ти знаєш, що з місця, де ти живеш, тебе завтра раптово не попросять. Працювала я проектно – від проекту до проекту. Стабільного доходу у мене не було, тільки стабільні витрати. Так я «досліджувала» тему соціальної незахищеності жінки в нашій країні на власній шкірі. Було цікаво, але в цілому мені не сподобалось», – розповіла колишня полонена.
«На площі в Донецьку обв’язали українським прапором…»
Історії таких, як Ганна, екс-полонених українських жінок дніпровські правозахисники вирішили зібрати в циклі коротких документальних фільмів «Незламні». Зараз у роботі три стрічки про трьох жінок.
Авторка проекту, сценаристка Ольга Волинська зауважує: типових історій полонених не буває, кожен переживає все по-своєму. Однак є і спільне. Кожна з жінок опинилась в руках бойовиків через свою проукраїнську позицію й допомогу українській армії. Кожній довелось пережити тортури, знущання, показові розстріли, те, що називають воєнними злочинами.
Одна з героїнь – Ірина Довгань – зараз присвячує своє життя тому, щоб свідчити про пережите, аби винуватці були покарані.
«Вона знає людей, які над нею знущались. І оскільки воєнні злочини не мають терміну давності, то цим людям рано чи пізно доведеться відповідати. Свідчення Ірини увійшли до звітів ООН, Європарламенту і Міжнародного кримінального суду. І вона доводить такий меседж: якщо ти вижив – говори! Говори, що ти пережив і від кого ти це пережив. Також Ірина допомагає українським військовим. Не шкодує свого часу, сил, працює з громадськими організаціями. І як би не було важко, вона згадує ті жахливі моменти полону. Є дуже відомі фотографії Ірини, де її на площі в Донецьку обв’язали українським прапором, написали, що вона «вбиває дітей». І люди ходили, плювали, кидались на неї, били ногами. Фотографію цього зробив відомий фрілансер із Бразилії й продав газеті «Нью-Йорк таймс». Ця світлина викликала таку хвилю обурення усього правозахисного світу, що Ірину відпустили», – розповідає Ольга Волинська.
Без статусу, без державної допомоги
Іще одна героїня – Ганна Іллющенкова з Одеси, медсестра батальйону «Донбас», – потрапила до полону тяжко пораненою й пробула там п’ять днів без медичної допомоги. Опісля вона потребувала тривалого лікування й реабілітації.