Чесне «юнкорське»!

Ніч. Літо 2023 року. На центральному вокзалі Ростова-на-Дону пасажири чатують на потяг до Москви. Поміж них — п'ятеро підлітків із окупованої Донецької області.

Коли 2014 року Росія розпочала війну на Донбасі, їм було від шести до дев'яти років. Нині ж, за кілька років до повноліття, вони їдуть до Москви вже в статусі молодих кореспондентів — майбутніх воєнкорів, що висвітлюватимуть військові дії з позиції Кремля.

П'ятірку супроводжує 50-річний Олексій Ліньов. У Росії він командир підрозділу гранатометників; в Україні його підозрюють у скоєнні воєнних злочинів. Менш ніж за рік він загине неподалік окупованої Авдіївки — російські медіа напишуть лише «при виконанні бойового завдання».

Тим часом ще дві подібні групи підлітків із супроводжуючими — з окупованих Херсонщини та Луганщини — вже рухаються потягом до столиці Росії. Кінцевий пункт — перший всеросійський медіафорум «Юнкор».

З 28 липня по 1 серпня щонайменше 18 українських юнаків і дівчат приєдналися до десятків учасників з регіонів Росії — навчатися розпізнавати «фейки» і нести «правду» про події російсько-української війни. Кількаденна програма включала зустрічі із «ветераном СВО», лекції про «соціальну інженерію» в «епоху нових медіа» та інші заходи.

Ініціатива «Юнкор» — буквально «юний кореспондент» — на перший погляд нічим не відрізняється від журналістського гуртка: учасники відвідують онлайн-школу, створюють новинні репортажі, записують інтерв'ю та беруть участь у майстер-класах досвідчених журналістів.

Однак патріотична місія «Юнкору» не викликає жодних сумнівів. Програма діє під егідою «Юнармії» — мілітаризованої молодіжної організації, яку підтримує Міноборони РФ, а фінансує кремлівська казна. Серед її явних цілей — виробництво контенту на підтримку російського вторгнення в Україну.

З моменту заснування у 2017 році програма «Юнкор» виросла, за даними сайту «Юнармії», до близько 5 000 учасників, які висвітлюють «найважливіші патріотичні події».

Внутрішні документи, отримані журналістами KibOrg, свідчать про те, що на окупованих територіях України «Юнкор» налічує 140 активних учасників — від 6 осіб на Херсонщині до 60 на Донеччині.

Вони також свідчать, що 2024 року на «Юнкор» було витрачено 9 мільйонів рублів ($119 000 доларів), близько двох третин яких пішло на організацію другого медіафоруму в Москві, а решта — на супутні регіональні витрати.

Однак ця скромна сума не відображає масштабів ширшої інфраструктури «Юнармії» — зокрема десятків місцевих «Будинків Юнармії», збудованих по всій Росії та на окупованих територіях України, — якою користується журналістська програма.

Так, 2023 року «Юнармія» запросила у Міноборони 200 мільйонів рублів ($2,4 мільйона) і загалом отримала від уряду понад 500 мільйонів рублів ($6 мільйонів). Наступного року вона запросила субсидію у розмірі 270 мільйонів рублів ($3 мільйони) із бюджетної програми Росії у сфері освіти — через іншу лояльну до Кремля молодіжну організацію під назвою «Рух перших».

Щоби дізнатися, що саме «Юнкор» вкладає в голови українських підлітків, один із журналістів увійшов до онлайн-школи на вебплатформі під логіном реального учасника.

Вже з першої лекції не залишається сумнівів у мілітаристськім характері навчального курсу — аудиторії одразу окреслюють, на кого їм варто рівнятися:

«Будучи саме військово-патріотичним рухом, у своїй роботі ми орієнтуємося на роботу, напевно, найсміливіших і наймудріших представників журналістики — це воєнкори», — зауважує начальниця прес-служби «Юнармії» Ксенія Барладян.

Впродовж 26 лекцій, що складають навчальну програму, слово «воєнкор» повторюється щонайменше 20 разів — переважно як позначення ідеалу, до якого потрібно прагнути. «Юнкорівців» буквально називають послідовниками воєнкорів, які зобов'язані, чим можуть, допомагати старшим колегам в інформаційному просторі.

Вивчаючи такі тематичні блоки, як «Журналістика», «Соціальні мережі» та «Інформаційна безпека», учасники опановують основи медіаіндустрії, знайомляться з кар'єрними перспективами та журналістськими техніками.

Але їх також навчають ставати бадьорими інфовояками.

Ксенія Барладян. Колаж: KibOrg / Ксения Барладян. Елементи зображення створені за допомогою ШІ.

«Наш інтернет-простір нині справді є полем бою. [Якщо] правильно використовувати інструменти соціальних мереж, це буде вашим внеском у перемогу в інформаційній війні, — продовжує Барладян. — Не забувайте висвітлювати заходи, спрямовані на підтримку спеціальної воєнної операції, на підтримку бійців».

Загалом цей пропагандистський ярлик — офіційний російський термін для позначення війни проти України — трапляється в різних лекціях щонайменше 13 разів.

Молоді учасники навчаються у справжніх медійників. Їхні лектори — проросійські воєнкори та медіаменеджери з російської державної медіаекосистеми, одна з яких отримала нагороду від президента Путіна за своє висвітлення подій.

Регіна Орєхова. Колаж: KibOrg / ReginaReport. Елементи зображення створені за допомогою ШІ.

Мова про Регіну Орєхову, телеведучу та документалістку з понад 15-річним стажем у федеральних ЗМІ. З початку повномасштабної війни вона не один рік відпрацювала в зоні «СВО», де знімала фільми, що героїзують російських військових і зображають захоплені міста як «визволені».

У своїй лекції про «роль воєнних кореспондентів у висвітленні воєнної історії» Орєхова зосереджується на документальній стрічці «Хто, як не я?», знятій на окупованій території Запорізької області у 2023 році. За її словами, фільм присвячений військовим і добровольцям, які пішли воювати проти України «за покликом серця». І саме військових вона ставить як приклад для наслідування:

Переглянувши кожне відео, учасники проходять найпростіший тест із множинним вибором на вебпорталі «Юнкору». Серед питань: «Які цінності важливо пам'ятати при створенні контенту для членів «Юнармії»?» Правильна відповідь: «Патріотичні».

В підсумку цих 26 лекцій можна виокремити сім ключових уроків для «юнкорів»: звеличувати «СВО» та її учасників; фокусуватися на позитиві в питанні окупації українських територій; дискредитувати українську армію; створювати виключно патріотичний контент; нормалізувати війну як частину повсякденності; не критикувати владу та її рішення; захищати все російське.

«Патріоти-мовознавці» — саме в такій номінації 2021 року перемогли семикласники Генічеського ліцею №2 на конкурсі до Міжнародного дню рідної мови. Впродовж трьох хвилин семеро учнів говорять про роль мови у формуванні народу, порівнюють її з незамінністю сонця й повітря, зрештою — неповагу до мови ототожнюють із неповагою до батьків.

Одна з них — 12-річна Катерина Правдюк. У традиційній українській вишиванці, з соняшником у руках, вона говорила, що на гідне місце серед народів не може розраховувати той, хто не усвідомлює значення своєї мови.

Відео вийшло на YouTube-каналі школи 23 лютого 2021 року — рівно за рік і один день до того, як Генічеськ окупували російські військами.

Коли в листопаді 2022 року ЗСУ вдалося звільнити правобережну частину Херсонської області, лівобережний Генічеськ — один із найбільших населених пунктів у тій частині регіону — так і залишився під контролем Кремля.

Наприкінці першого року окупації «Юнармія» провела в Генічеську конференцію, оголосивши про своє прибуття на окуповану Херсонщину. Її представники відвідали Ліцей №2 і провели презентацію для учнів. А 23 лютого 2023 року, який Росія святкує як День захисника Вітчизни, місцевий осередок «Юнармії» провів урочисту посвяту. Правдюк, вже без вишиванки, можна було побачити серед новобранців.

Навесні того ж року її відео почали з'являтися на проросійських телеграм-каналах Херсонщини.

Те, що вона говорить у них, не має нічого спільного з її патріотичними висловлюваннями про українську мову, що лунали двома роками раніше.

«Російський народ вимагає об'єднання всього народу під захистом Росії від агресії країн Заходу», — говорить Правдюк у відео від 21 березня 2023 року.

«Я вірю в Владіміра Путіна і готова під його керівництвом відродити Херсонщину та будувати Росію майбутнього», — декламує вона в іншому відео, опублікованому невдовзі після рідкісного візиту Путіна до регіону в квітні того ж року.

Упродовж наступних кількох років в Telegram-каналі місцевої «Юнармії» вийшли 44 відео за участю Правдюк. Виступаючи як у кадрі, так і поза ним, Правдюк висвітлює патріотичні заходи, бере інтерв'ю у російських солдатів і розповідає глядачам, як правильно носити берет «Юнармії». Хоча в каналу лише 295 підписників, її відео набирають до 12 700 переглядів; реакції глядачів переважно позитивні.

У вересні 2023 року Правдюк стала однією з переможниць конкурсу «Za Херсон», організованого місцевим осередком Союзу журналістів Росії. Дипломи вручав Олександр Малькевич — медійна фігура і член Громадської палати РФ, пов'язаний із Євгеном Пригожиним, сумнозвісним покійним лідером групи Вагнера:

Наступного року портрет Правдюк з'явився на будівлі Генічеської адміністрації. Продукт загальнонаціональної ініціативи з «увічнення героїв Вітчизни», він зображає її поруч із радянським режисером. На тлі російського триколора муральна версія Правдюк салютує в характерній червоній формі «Юнармії».

Нині дівчина обіймає посаду заступниці регіонального керівника «Юнармії» на Херсонщині. А в жовтні 2025 року — виграла грант в розмірі 800 000 рублів ($10 500) від Федерального агентства у справах молоді. На ці гроші Правдюк планує розвивати «Школу юнармійця», щоби, зокрема, обʼїздити всю Херсонщину в пошуках нових учасників мілітаристської організації.

У відео до річниці анексії українських територій — яку окупаційна влада називає «Днем возз'єднання з Росією» — Правдюк із ностальгією згадує сфальсифіковані референдуми, які Кремль використав як привід.

«Коли проходив референдум, я була підліткою і мені було цікаво спостерігати за цим процесом. Коли нам повідомили про результати, для мене це було радістю. Я була горда за свою країну», — каже вона.

Слово «горда» дівчина вимовляє з характерною для української вимови глухою літерою «г».

Контент Правдюк, хоча й пропагандистський, зазвичай має безтурботний і неагресивний характер. Чого не скажеш про іншу дівчину з Херсонщини, яка долучилася до «Юнармії» приблизно в той самий час.

2 січня 2026 року МаринаМи не вказуємо її прізвище, адже дівчина неповнолітня публікувала в Telegram емоційний пост, де назвала українських військових «одними з найжорстокіших катів в історії»:

Дівчина реагувала на події новорічної ночі: в окупованому росіянами селищі Хорли на Херсонщині під атакою українських БПЛА опинилися кафе та готель. За даними окупаційної влади, загинуло 24 особи, ще 50 отримали поранення, серед постраждалих були діти. У відповідь представник українських військових заявив журналістам, що ЗСУ завдають ударів виключно по військових цілях, а анонімне джерело в Силах безпеки і оборони України повідомило, що на святкуванні були присутні представники російських спецслужб.

Обурена реакція підлітка на подібну подію та її використання програмою «Юнкор» не викликає особливого подиву. Але досвід Марини у цій програмі показує, як в окупації вона стала частиною більшої, мілітаризованої системи соціалізації, що занурює місцевих дітей у безперервне прославлення і звеличення війни.

За кілька місяців до її 12-річчя Росія пішла повномасштабною війною на Україну, і село Щасливе в Херсонській областіРосія використовує стару назву Максима Горького, де мешкає дівчина, першого ж дня вторгнення опинилося під окупацією.

Нині дівчина має паспорт із двоголовим орлом на обкладинці, виданий через п'ять днів від її 14-річчя. А ще — батька на «СВО»: 54-річний Віталій із позивним «Утюжок» нині воює на боці Росії. Марина з гордістю розповідала про це у своїх соцмережах на День батька: «Ми чекаємо на тебе вдома, тату! Знай, що твої уроки ми пам'ятаємо та несемо у серці. Ти з нами в кожній нашій справі, в кожній нашій перемозі».

Той самий пост вийшов і в Телеграм-каналі «Юнармійської правди» — газети Горьківської школи Каланчакського району, яку видає юнармійській загін «Чорноморець». До мобілізації в танкові війська ЗС РФ цей загін впродовж року очолював саме Віталій. Тепер ним керує сама Марина.

Журналісти отримали кілька електронних версій «Юнармійської правди» від джерела на Херсонщині. Марина, яка зараз навчається у девʼятому класі, є однією з ключових авторок газети, а її ім'я стоїть у шапці одразу після головного редактора Андрія Фетісова, журналіста з Росії.

З моменту заснування восени 2023 року під наставництвом Фетісова вийшло сім друкованих номерів цього двосторінкового видання, накладом 1 000 примірників. На її сторінках — матеріали про організовані «Юнармією» літні поїздки до Росії, Другу світову, яку тут іменують «Великою Вітчизняною», а також «вісті з фронту». Майже кожна стаття присвячена війні: одна розповідає про героїв Сталінграда, інша відзначає річницю битви проти Наполеона у XIX столітті, ще одна прославляє фронтових медиків Росії.

В одному з матеріалів Марина розповідає про російського військового Антона Савельєва з позивним «Поет». Дівчина пише, що в окопах той складав вірші, проте на сторінках газети цитують не лише його поезії, а й, наприклад, думки про Росію, яка, мовляв, «не може дозволити собі обмежувати власні національні та геополітичні інтереси межами політичних кордонів». Або Україну, яку Савельєв відкрито називає «історичною частиною Великої Росії».

«[Україна], населена здебільшого руськими людьми, яким задурили голови переписаною "історією" та засобами масової інформації, — цитує свого співрозмовника Марина. — Незаконний, антиконституційний режим сучасної України зробив усе, щоби розлюднити образ росіян і перетворити спеціальну військову операцію на криваву бійню».

«Яскравий приклад справжнього патріотизму» — так в одному з медіа окупованої Луганщини назвали 19-річну Поліну Засєвську, командирку загону «Юнармії» в окупованому місті СорокинеВ минулому — Краснодон; російська влада використовує стару назву та обличчя руху в так званій «ЛНР».

В одному з інтерв'ю Засєвська розповіла , що її увагу спершу привернула «надзвичайно красива форма юнармійців».

Кар'єра Поліни в «Юнармії» розвивалася стрімко. Як і з Катериною Правдюк, її портрет увічнили на муралі — за «внесок у розвиток юнармійського руху на Донбасі». На будівлі школи №6 у СокологірськуВ минулому — Первомайськ; російська влада використовує стару назву її зобразили поруч із радянською підпільницею Уляною Громовою, яка під час Другої світової була закатована нацистами разом із іншими членами «Молодої гвардії».

Радянські підпільники були й у фокусі короткометражного документального фільму Засєвської, що 2023 року здобув перемогу як «найкращий патріотичний» на кінофестивалі «Юнармія у кадрі». Стрічка «Краснодон — місто героїв» формально оповідає про «Молоду гвардію», однак за шість із половиною хвилин хронометражу зміст відео виходить за межі суто історичного наративу.

В фіналі дівчина, схоже, проводить пряму паралель із сьогоденням, неявно прирівнюючи Україну до нацистського режиму.

«У той страшний 1942 рік місту Краснодону не вдалося уникнути лиха. І сьогодні, в ці важкі дні, ми будемо вірними, — каже вона. — Ми нащадки великих героїв. Нам є на кого рівнятися, ким пишатися, чий приклад наслідувати».

Інший «юнкор» з Луганщини, 18-річний Єлисей Харченко, знявся в емоційному відео, що проводить цю паралель ще більш явно.

На тлі кадрів, де оператори російських дронів вражають людину у формі, схожій на українську, диктор зачитує листа радянського солдата часів Другої світової:

У фіналі Харченко у формі «юнармійця» декламує того самого листа вже перед меморіалом «Незагоєна рана Донбасу» в Луганську — який окупаційна влада встановила, щоби «увічнити пам'ять ополченців і мирних жителів, загиблих у ході конфлікту на Донбасі з 2014 року».

«Ми та наші союзники вже завдали ворогу ряд ударів, від яких він навряд чи оговтається. Немає сумніву, що фашистська чорно-коричнева зараза буде знищена», — читає він.