«Він заслуговує тільки на смертну кару». Тюремний лікар на прізвисько «Коновал» роками катує українських полонених

Попередження про чутливий контент

В тексті присутні описи катувань, сексуалізованого насильства та суїциду.

Колонія №7 у селищі Пакіно Володимирської області вирізняється серед інших російських в’язниць: сексуалізоване насильство та приниження людської гідності по відношенню до українських бранців там — регулярна практика. Один із ключових творців цієї «системи» — тюремний лікар на прізвисько «Коновал», який відмовляв полоненим у лікуванні та систематично піддавав їх тортурам.

Торік журналісти проєкту «Схеми» (Радіо Свобода) ідентифікували «Доктора Зло» з колонії Nº10 в російській Мордовії — медика, який, за свідченнями звільнених українських військовополонених, їх катував і принижував.

Цього разу «Схеми» за участі KibOrg дослідили, як влаштована система насильства щодо українських полонених у колонії особливого режиму у Пакіно. На основі отриманих документів та десятків свідчень колишніх бранців, журналісти встановили особу російського медика та задокументували практики тортур, що є частиною режиму та вже призвели до фатальних наслідків.

1

30 травня 2023 року. Колонія особливого режиму №7 в російському селищі Пакіно Володимирської області. Двері однієї з камер, де тримали в полоні українських військових, обсипало гучними ударами — зсередини.

«У нас “двухсотий”!» — гриміло в коридорі впереміжку з гуркотом.

Конвоїри відчинили двері й почули: «У нас труп». Увʼязнені вказували на свого співкамерника – 23-річного чоловіка зі джгутом із простирадла на шиї.

Це була не перша його спроба, але остання. Його побратими намагались уберегти від цього, відмовити, коли помічали цей настрій: «Пашо, ти чого?!» «Та я ні, я ні, я ні», — відповідав хлопець. 

Але тієї ночі, у травні 2023, коли його побратими заснули, він наклав на себе руки.

«Паша» – це військовослужбовець Павло Польовий. До 2022 року він служив за контрактом у лавах 36-ї бригади морської піхоти. Після — став гранатометником. Та за два місяці від початку повномасштабного вторгнення звʼязок рідних із Павлом обірвався.

Про те, що Польовий у полоні, його близькі дізналися з сюжету на російському ТБ: «Ми знайшли його на відео. Він був у капюшоні, я побачила лише бороду і ніс», — пригадує дівчина загиблого Анна. Пара збиралася побратися після його повернення з війни.

Єдину звістку з полону Анна отримала через Червоний Хрест. В листі Павло писав, що любить її та батька — дівчина розцінила це як добрий знак: «Що він досі пам’ятає, любить, тримається». Про те, що це була передсмертна записка, вона зрозуміла лише в березні 2024-го.

Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ) приїздив до колонії в Пакіно за тиждень до смерті Павла Польового. Напередодні візиту конвоїри попередили: «Не дай Боже, хтось із вас поскаржиться», — для додаткової перестраховки делегацію супроводжували російські охоронці з нагрудними камерами. Та попри погрози Польовий вирішив розповісти представникам МКЧХ, що насправді відбувається в колонії.

Про постійні знущання. Про жорстокий режим. Про насильство. На бланку, який зазвичай видають ув’язненим представники Червоного хреста для контактів та повідомлень, Павло написав прощального листа рідним.

«Тато, ти все зрозумієш».

2

Колонія в Пакіно розрахована на понад 1200 місць, і зазвичай там утримують російських рецидивістів. Влітку 2022 року частину корпусів звільнили від росіян, щоб розмістити полонених — українців та іноземців, цивільних і військових.

Останнім діставалося найбільше, пригадують колишні полонені, особливо молодим. Мовляв, як був здоровим чи спортсменом — більше задоволення «поламати».

Історію Павла Польового журналістам розповів його сусід по камері Давід Прадченко. Морпіх 36-ї бригади ЗСУ, учасник оборони Маріуполя, він став одним з перших українців, які потрапили до Пакіно. Прадченка привезли до колонії у жовтні 2022 року, повернутись з полону йому вдалося лише через 1104 дні.

«Багато чого там відбувалось», — узагальнює він.

«Вже задокументовано такі види воєнних злочинів, як катування, нелюдське поводження, посягання на людську гідність, зокрема, образливе і принизливе поводження, зґвалтування, інша форма сексуального насильства».

Погрози і, власне, зґвалтування як регулярна практика вирізняють колонію №7 від інших російських тюрем. 2025 року заступнику начальника з безпеки та оперативної роботи Олексію Хавецькому та оперативнику Григорію Швєцову колонії в Пакіно в Україні оголосили підозру в катуванні та сексуалізованому насильстві щодо полонених.

За інформацією українських правоохоронців, впродовж повномасштабного вторгнення через колонію №7 могло пройти до 800 українських полонених. Починаючи з середини травня 2026 року повернути звідти вдалося 259 військових і цивільних — всі вони, повідомили в СБУ, розповіли про нелюдські умови тримання та неналежне медичне обслуговування: «У деяких випадках медичні працівники самі брали участь у жорстокому поводженні під час оглядів».

Про одного конкретного медпрацівника згадує більшість колишніх полонених, з якими вдалося поговорити журналістам.

«Він міг підійти й сказати: “Ти що, очманів, я тебе зараз ви*бу”, — пригадує Прадченко. — Ти кажеш, що чешешся [через коросту — паразитарне захворювання шкіри], а цей відповідає: “Покажи мені пісюн, покажи мені жопу”».

Серед майже 50 колишніх бранців Пакіно лише частина звільнених відкрито розповіла журналістам про пережиті знущання. Інші, зі зрозумілих причин, відмовилися, решта — погодилися поділитися спогадами анонімно.

— Нам здавалося, що він збоченець. Любив прокоментувати наші задні місця і статеві органи.

— Коли у нас був тілесний огляд, він змушував один до одного притискатися голими. Також по його команді ми ходили повністю голі, і на вулиці теж.

— Бувало таке, що він полоненим, які сиділи зі мною в одній камері, проводив олівцем по сідницях, ніби гладив.

— Одному [бранцю] говорив, щоб він підходив та імітував, як ї*е полонених.

— Останнім часом у нього зʼявилася нова розвага — він спонукав полонених давати згоду на ректальне обстеження.

Давід Прадченко резюмує: «Він заслуговує тільки на смертну кару. Але таку, повільну».

3

Бранці Пакіно прозвали його «Доктор Смерть» і «Доктор Гній». Ще було прізвисько «Сандаль» — адже сандалі він взував цілий рік. Та найбільше прижилося «Коновал»: раніше так називали ветеринарів, а зараз використовують як термін для некваліфікованого лікаря.

Зі свідчень колишніх бранців журналісти склали фізичний портрет «Коновала»: близько 50 років, 180-190 сантиметрів зросту, крупна статура (близько 100 кілограмів), обличчя «зі стажем алкоголіка», без вусів та бороди, лисий або дуже коротко стрижений, а ще має злегка розкосі очі.

Він рідко носив балаклаву, здебільшого — марлеву маску. Себе називав офіцером або капітаном і головним лікарем частини.

Журналісти KibOrg отримали доступ до переліку співробітників медико-санітарної частини, що обслуговує колонію №7. Важливою зачіпкою стало ім’я, яке чули кілька бранців, — Вʼячеслав або Вʼячеслав Миколайович.

Попри порожні чи закриті сторінки «Коновала» в соцмережах, «Схемам» вдалося знайти його старі фото на сторінках родичів. Більшість колишніх бранців впізнала на них медика:

— Схожий. Очі і брови дуже схожі.

— Так, це те чмо.

— Це той лікар, сто відсотків. Очі, погляд і руки [його]. Руки я памʼятаю досить ґрунтовно, руки гамадрила.

Справжнє імʼя «Коновала» — Вʼячеслав Миколайович Черданцев. Він народився в Киргизстані, зараз йому 48 років. Працювати в пенітенціарній системі почав там же — у звіті про виправні колонії Киргизстану за 2006 рік Черданцева згадують як фельдшера виховної колонії зі спеціалізацією на лікуванні наркотичних залежностей і координації профілактики ВІЛ. Колонія була дитячою, і в звіті зазначено, що медпункт був часто зачинений, базових ліків бракувало, а підлітки мали інфекційні й дерматологічні хвороби.

До Росії Черданцев переїхав, ймовірно, 2013 року. Оселився в селищі Первомайське поблизу Пакіно: купив квартиру, працював у дитбудинку. 2014 року отримав російський паспорт, наступного року — влаштувався до колонії в Пакіно (про це свідчать його офіційні доходи щонайменше до 2025 року).

І хоч у соцмережах він намагається залишатися непомітним, але серед друзів має співробітників колонії, зокрема медперсонал. В телефонних контактах він фігурує, як лікар колонії — зокрема, під тегами «Вячеслав Черданцев Ик-7», «Фельдшер Черданцев Вячеслав Николаевич Мч». Одружений, має доньку та сина — обоє закінчили медичний коледж. 

На дзвінки та повідомлення журналістів Вʼячеслав Черданцев не відповів.

Усіма цими знахідками журналісти «Схем» та KibOrg поділилися з українськими правоохоронцями.

10 липня 2026 року Черданцеву в Україні повідомили про заочну підозру у порушенні законів та звичаїв війни.

Його дії, зокрема, катування, нелюдське поводження, зґвалтування та сексуалізоване насильство в іншій формі, кваліфіковані, відповідно до Римського Статуту Міжнародного Кримінального Суду, як воєнні злочини.


KibOrg — проєкт журналістів та IT-спеціалістів, які об’єднались під іменем легендарних кіборгів для боротьби з агресором в інформаційному просторі.

Ми розслідуємо злочини росіян в Україні, викриваємо діяльність колаборантів і розвінчуємо російські фейки.

Слідкуйте за нашими сторінками: Telegram | Instagram | Facebook | Підтримати

Коментарі